Синдром малого шлунка та інші пострезекційні ускладнення

Синдром малого шлунка виникає внаслідок зменшення об’єму шлунка після резекції, а також при рубцюванні сформованого шлунково-кишкового анастомозу.

 Клінічно характерна важкість в підребер’ї (через перерозтягання шлунка), нудота, блювота, що приносить полегшення.

Лікування консервативне – часте дробне харчування невеликими порціями їжі. При рубцевому звуженні анастомозу виконується операція.

Рецидив виразки є досить частим ускладненням ваготомії. Він зустрічається в середньому в 8-12 % хворих, а в клініках, де тривалий час проводять це втручання,- в 5-6 %. Причинами цих рецидивів виразки можуть бути:

  •  неадекватне зниження продукції соляної кислоти (неповна ваготомия, реінервація);
  • порушення спорожнювання шлунка (стеноз воротаря внаслідок рубцювання виразки після селективної проксимальної ваготомії, пілоропластики);
  • місцеві фактори (дуоденогастральний рефлюкс із розвитком хронічного атрофічного гастриту; порушення кровообігу; зниження опірності слизової оболонки);
  • екзогенні фактори (алкоголь, паління, медикаментозні засоби);
  • ендокринні фактори (гіпергастринемія, синдром Золінгера – Елісона).

Після операцій з приводу виразки шлунка рецидив виникає в шлунку, після операцій із приводу виразки дванадцятипалої кишки в 75 % хворих рецидивні виразки локалізуються у дванадцятипалій кишці, в 25 % – в антральной частини шлунка. Основною причиною рецидиву є неповна ваготомія.

Порушення спорожнювання шлунка є другою основною причиною рецидивів виразки після ваготомії. Воно може бути обумовлено рубцюванням виразки після селективної проксимальної ваготомії без дренувальної операції, неефективністю дренувальної операції внаслідок звуження виходу зі шлунка або порушенням моторики антральної частини шлунка. Виникаючий при цьому застій вмісту в шлунку підсилює гормональну фазу секреції й іноді приводить до утворення виразки в препілоричному відділі або в тілі шлунка.

Клінічна картина. Розрізняють три варіанти клінічного перебігу рецидиву виразки після ваготомії:

  • безсимптомний, коли виразку виявляють під час ендоскопічного дослідження;
  • рецидивуючий із тривалими світлими проміжками;
  • персистуюча виразка з характерною періодичністю й сезонністю загострень.

Ще в 30-40 % загоєння виразок наступає після застосування препаратів, що гальмують шлункову секрецію. В 10-20 % хворих, головним чином із третім варіантом клінічного перебігу, потрібне оперативне лікування.

Питання вибору повторної операції при рецидиві виразки після ваготомії остаточно не вирішені. Більшість хірургів надають перевагу антрумектомії в сполученні зі стовбуровою реваготомією.

Постваготомічна діарея. Характерним ускладненням ваготомії, переважно стовбурової, є діарея. Частота її коливається в межах 2-30 %. Причинами діареї є шлунковий стаз й ахлоргідрія, денервація підшлункової залози, тонкої кишки й печінки, порушення моторики травного тракту.

У патогенезі постваготомічної діареї велике значення має надходження підвищеної кількості жовчних кислот у товсту кишку з наступною надлишковою секрецією рідини й появою рідкого стільця.

Клінічна картина постваготомічної діареї характеризується наступними ознаками:

– раптовий, без позивів, початок. Хворий не встигає дійти до туалету. Ця раптовість нападів пригнічуюче діє на хворих. Вони змушені цілими днями перебувати в будинку, очікуючи чергового нападу;

– зміна забарвлення калу: він стає більше світлого кольору, що пояснюється розведенням пігменту калу;

– раптове зникнення поносу.

Розрізняють три ступені важкості діареї: легку, середньої важкості й важку. При легкому ступені рідкий стілець буває 1-2 рази в тиждень, при середній важкості захворювання – від 2 разів у тиждень до 5 разів у добу, при важкому ступені напади поносу виникають раптово більше 5 разів у добу й тривають протягом 3-5 днів.

Лікування діареї повинне бути комплексним. Рекомендується дієта з виключенням молока й інших провокуючих агентів.

При важкому перебігу постваготомічної діареї, що не піддається консервативному лікуванню, роблять оперативне втручання.

Порушення функції кардіальної частини шлунка проявляється гастроезофагеальним рефлюксом або ж симптомами ахалазії кардії.

Порушення спорожнювання шлунка у віддалений термін після операції іноді може бути результатом пригнічення моторики, що виникає в ранній післяопераційний період і поступово прогресує. В 3-4 % оперованих причиною порушення евакуації може бути утворення каскадного шлунка. При виражених формах (деформація у вигляді піскового годинника, хронічний заворот шлунка) показане оперативне лікування.

Демпінг-синдром у віддалений термін після ваготомії із дренувальною операцією зустрічається в середньому в 19,5 % хворих, після селективної проксимальної ваготомії – в 3,9 %

Демпінг-синдром при збереженому шлунку, особливо після селективної проксимальної ваготомії, протікає значно легше, ніж після резекції його. Важкі форми зустрічаються дуже рідко.

Лужний рефлюкс-гастрит після ваготомії останнім часом привертає пильну увагу вчених. Ця проблема тісно пов’язана з питаннями пілоропластики, порушеннями прохідності дванадцятипалої кишки, дуоденогастральним рефлюксом.

Порушення моторики жовчного міхура – і жовчнокам’яну хворобу ряд хірургів вважають характерними ускладненнями стовбурової ваготомії. При цьому відзначається збільшення жовчного міхура, хоча й без помітних змін рухової функції.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

 

Наші філії Подзвонити Спитати хірурга