Пептична виразка анастомозу

Пептична виразка анастомозу й тонкої кишки є одним з важких ускладнень оперованого шлунка. Збільшення числа хворих з пептичною виразкою за останні роки зв’язано як з ростом кількості хірургічних втручань із приводу ускладненої виразкової хвороби, так й удосконалюванням діагностики цього ускладнення.

Основною причиною розвитку пептичної виразки після резекції шлунка більшість дослідників вважають післяопераційну гіперсекрецію. Що стосується причин залишкової соляної кислоти після резекції шлунка, а отже, і причин появи пептичної виразки, то на перше місце автори ставлять економну резекцію шлунка, коли залишається значна частина шлункових залоз тіла й дна, продукуючих соляну кислоту й пепспн |Е.Л. Березов. 1956; БЛ. Розанов, 1966; 1968; Marschall і співавт, 1967; Nadkwasnosk, 1967; Oliycr, 1967; і ін.].

На другому місці серед причин утворення пептичної виразки знаходиться технічно неправильно виконані операції «на вимикання», коли залишається пілоричний відділ шлунка разом зі слизовою оболонкою, що виділяє гормон гастрин, що є сильним збудником кислотопродукуючих шлункових залоз (С.С. Юдин. 1955; Б.С. Розанов, 1966; 1968: Becker, 1966; Streicher, 1966; і ін.].

Третьою причиною появи гіперацидності є синдром Золінгера-Елісона | Б.С. Розанов, 1968; C. Маят, 1968; Myszka і співавт, 1968|.

Для синдрому характерна тріада: пептична виразка  після резекції шлунка (навіть субтотальної), висока шлункова секреція, наявність пухлини підшлункової залози з островкової тканини.

Аденоми можуть бути одиночними і множинними, локалізуватися як у підшлунковій залозі, так і поза нею. Діагностика ульцерогенных аденом можлива лише при достатньому технічному оснащенні клініки й всебічному обстеженні хворих, включаючи комп’ютерну (КТ) і магнітно-резонансну (МРТ) томографію. Впровадження в клініку радіоімунологічних методів дослідження рівня сироваткового гастрину дозволило оцінити його роль у патогенезі рецидивної пептичної виразки.

Однією з причин утворення пептичної виразки анастомозу може бути також резекція шлунка, при якій накладається браунівский анастомоз або анастомоз Ру. При обох модифікаціях лужний вміст дванадцятипалої кишки не зрошує шлунково-кишковий анастомоз, а переходить по міжкишковому анастомозу в відвідну петлю.

Хоча і є одиничні повідомлення про появу пептичних виразок через 10 років і більше, переважна більшість виразок анастомозу й тонкої кишки виникають через 6-12 міс. після операції.

Пептична виразка анастомозу частіше проявляється пенетрацією і кровотечами, ніж первинна виразка шлунка й дванадцятипалої кишки.

У цей час для дослідження шлункової секреції у хворих з рецидивуючою пептичною виразкою широке поширення одержали зондові методи: аспираційно-титраційний й внутрішньошлункової рН-метрії. Метод внутрішлункової рН-метрії дозволяє реєструвати активність іонів водню, що найбільш точно визначає кислотність шлункового соку й відбиває діяльність збережених після резекції відділів шлунка. Аспіраційно-титраційний метод виявився менш точним в оцінці кислотності шлункового соку, але більше інформативний у його кількісній характеристиці.

Пептична виразка анастомозу важко піддається лікуванню.  Складність полягає не тільки в тому, що в технічному відношенні ці операції надзвичайно важкі й травматичні, але й у тому, що в більшості випадків повторні оперативні втручання провадяться в ослаблених хворих, а також з порушенням харчування й нервово-психічного статусу.

Проте хірургічне лікування є єдиним й ефективним методом лікування пептичної виразки. Іноді в початковий термін розвитку виразки, при поверхневій її локалізації, комплексне консервативне лікування може дати тимчасовий ефект.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

 

Наші філії Подзвонити Спитати хірурга